12 вересня 2012
22 вересня на державному рівні відзначається День партизанської слави. Свято встановлено в Україні «...на підтримку ініціативи ветеранів війни та з метою всенародного вшанування подвигу партизанів і підпільників у період Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років, увічнення їх пам’яті...» згідно з Указом Президента України «Про День партизанської слави» від 30 жовтня 2001 року № 1020/2001.
Патріотичний рух розгорнувся на території України, окупованої фашистською Німеччиною, з самого початку Великої Вітчизняної війни. У перший рік війни дії партизанів і підпільників мали неорганізований характер, бракувало підготовлених командних кадрів і фахівців. Але коли у травні 1942 року були створені Центральний штаб партизанського руху та його Український штаб, ситуація змінилася: масова робота серед населення, яку проводили підпільні партійні організації, співпраця з вже існуючими партизанськими загонами робили патріотичний рух в тилу ворога могутнім і героїчним.
На території України діяла величезна партизанська армія — 55 з’єднань, майже 2 тис. загонів та самостійних диверсійно-розвідувальних формувань, в яких воювало понад 500 тисяч партизанів. Серед видатних партизанських діячів найвідомішими стали С. Ковпак, П. Вершигора, М. Наумов, С. Руднєв,Ю. Збанацький, П. Куманюк, О. Федоров та інші. Під їх керівництвом партизани і підпільники пройшли крізь роки напруженої жорстокої боротьби, самопожертви за визволення рідної землі від ворожої навали. За підрахунками істориків, у роки війни партизани України знищили 500 тис. німецьких окупантів, 407 гарнізонів, комендатур, поліцейських установ, 5 тис. ешелонів, 1,5 тис. танків, 200 літаків, 600 мостів тощо.
Саме в районі Корюківки зародився організований партизанський рух, який з вересня 1941 року очолив Олексій Федоров, майбутній командир Чернігівсько-Волинського партизанського з’єднання, двічі Герой Радянського Союзу. У лютому 1943-го партизани О.Федорова повернулися на Чернігівщину з Брянщини й розмістилися в лісах на Каменському хуторі. Почався збір продуктів по селах, за що окупанти відразу спалили низку населених пунктів, заарештували членів сімей партизанів. Десятки жінок і дітей чекали страти. Командир взводу Феодосій Ступак (його дружину розстріляли, смерті чекали сини 12—13 років) запропонував відбити заручників. Заступник командувача Микола Попудренко (загинув у бою в липні того ж року) дав команду на штурм Корюківки...
У ніч на 27 лютого 1943 року партизани розгромили гарнізон Корюківки. Здебільшого він складався з угорських солдатів. Окупантів партизани знищили в бою, вціліла лише група, яка засіла в цегляному будинку лікарні. З полону звільнили 97 смертників, запропонувавши місцевим жителям іти з ними в ліси. Одночасно влаштували диверсії на залізничній станції, підірвали майстерні, склад пального, ешелон і міст...
Вранці 1 березня 1943 року за наказом генерала Хойзенберга каральний загін німців та українських шуцманів (допоміжної поліції) оточив село й заходився винищувати мирне населення. Під приводом перевірки документів людей зганяли в приміщення ресторану, земвідділу, театру, клубу, поліклініки, дитячої консультації, двох шкіл, на церковне подвір’я. Партіями по 50—100 осіб жертв розстрілювали, незважаючи на стать і вік. 2 березня забиті трупами будинки (тільки в ресторані понад 500 тіл) почали підпалювати, але вбивства тривали.
«Моя маленька дочка лежала в мене на грудях, коли в нас почали стріляти в ресторані. Заганяли тут як худобу на бойню... Фашист поцілив мені в око... і я більше нічого не пам’ятаю. Трьох моїх діточок було вбито. Навіть поховати їх не довелося... спалили їх кляті кати», — згадував Євген Римар.
Карателі прочісували село, хапали людей і живцем кидали в палаючі хати. Віра Сильченко, яка сховалася в копиці сіна, бачила, як нелюди кинули у вогонь її матір, сестру й невістку. Одночасно великі групи людей косили з кулеметів на подвір’ї церкви, на колгоспному дворі, у свинарнику. До кінця дня 2 березня Корюківка майже повністю згоріла.
Вцілілі корюківці сховалися або втекли в ліс; частина з них через кілька днів повернулися, здебільшого люди похилого віку. Але 9 березня карателі знову з’явилися. Старих вигнали з хат, завели в сарай, облили гасом і спалили. Людей заштовхали на заводі в піч для обпалювання цегли й підпалили...
Як показало розслідування та експертизи обласної комісії з розслідування злочинів німецько-фашистських загарбників у Корюківці, за два дні окупанти й їхні помічники-поліцаї по-звірячому знищили щонайменше 6700 людей (5612 тіл залишилися невпізнаними). Судмедексперти встановили, що смерть було заподіяно «шляхом розстрілу з автомата, розстрілу зі станкового кулемета, фізичного насильства тупою зброєю з роздробленням кісток черепа та хребцевого стовпа в шийній ділянці... спалюванням живих людей — чоловіків, жінок і дітей». З 1300 будівель уціліло десять.
Трагедія Корюківки стала лише епізодом реалізації масштабної антилюдської програми гітлерівського рейху — плану «Ост». Уперше повністю опублікований лише 2009 року, він був програмою масових етнічних чисток населення Східної Європи та СРСР, складовою частиною глобального гітлерівського плану «звільнення життєвого простору» для німців та інших «німецьких народів» за рахунок територій «нижчих рас», насамперед — слов’ян. Показово, що робочі й «науково обгрунтовані» документи до плану напрацьовувалися з лютого 1940 року, коли партизанського руху і в зародку не було.
Партизанський рух став воістину всенародною боротьбою проти німецько-фашистських загарбників, справжнім другим фронтом в допомогу Червоної армії. Героїчний подвиг українських партизанів у Великій Вітчизняній війні назавжди залишається в народній пам’яті.
22 вересня 2012 року відповідно до районного плану заходів з підготовки і відзначення в районі у 2012 році Дня партизанської слави, затвердженого головою райдержадміністрації від 16.08.2012 №02-17/2324 в смт Холми відбудуться заходи по вшануванню учасників партизанського руху.
Людям із порушенням зору