29 листопада 2022
Цьогоріч 3 грудня виповнюється 300 років від дня народження видатного українського філософа, просвітителя - гуманіста, поета, педагога Григорія Сковороди.
Григорія Сковороду називають першим філософом-містиком, українським Сократом і надзвичайно талановитим промовцем, чиї слова влучали в самісіньке серце. Та яким же насправді був цей видатний діяч? Краще зрозуміти постать Григорія Сковороди допоможуть маловідомі факти з його біографії і творів.
Народився він у сім’ї рядового козака в селі Чорнухи на Полтавщині 22 листопада (3 грудня) 1722 року. Мати Григорія Сковороди мала кримськотатарське походження. З дитинства хлопчик ріс заглибленим у свої думки, багато часу проводив на самоті. До господарської роботи Григорій теж брався неохоче, тож батьки вирішили віддати його на навчання. Спочатку – у дяківську школу, потім – у Києво-Могилянську академію.
Григорій мав відмінний музичний слух та чистий голос. Тож окрім Могилянки він навчався у Глухівській співацькій школі. Звідти потрапив до Петербурзької царської хорової капели, брав участь у виступах.
З 1769 року Сковорода вів мандрівне життя, не засиджуючись довго на одному місці. Фінансові та матеріальні блага теж мало хвилювали філософа: у побуті і своїх звичках він був надзвичайно скромним. Мандрівна торбина, яку Григорій Савич завжди брав із собою, вміщувала сопілку, книжки та його рукописи. До речі, за своє життя Сковорода не видав друком жодного твору, але зовсім не переймався через це.
Під час учительської роботи Григорій Савич був не надто тактовним. Замість оцінок педагог «нагороджував» учнів словесно. Так, від нього легко можна було отримати характеристику «весьма туп» або «сущая бестолковщина». Та, незважаючи на це, студенти ставилися до свого викладача прихильно. А ви уявляєте реакцію батьків, якби дитина сьогодні принесла зі школи одну з таких «оригінальних оцінок»?
Сковорода абсолютно нікого не боявся і не поважав високі чини. Він вважав, що людину варто оцінювати за її розумом та досягненнями, а не за статусом у суспільстві.
Одного разу імператриця Катерина ІІ забажала особисто побачити відомого філософа. При зустрічі Григорій Савич не вклонився їй. Коли ж Катерина запитала, чому він не хоче кланятися, Сковорода спокійно відповів: «Не бажав я тебе бачити, ти сама захотіла на мене подивитися. А як же ти мене роздивишся, якщо я перед тобою удвоє зігнуся?»
Є думка, що Сковорода умів бачити майбутнє. Так, за переказами, він покинув Київ за декілька днів до того, як там почалась епідемія чуми, а також самостійно викопав собі могилу в день смерті.
Григорій Савич витрачав на повноцінний відпочинок та сон украй мало часу – не більше чотирьох годин на добу. Завжди старався вставати зі сходом сонця.
Основною метою людського життя Григорій Сковорода вважав самопізнання. Саме цій справі він присвячував максимум часу. «Життя – це постійний та безперервний пошук істини». Саме так вважав Григорій Савич і демонстрував це на власному прикладі. Ця багатогранна постать, безумовно, ще не раз приверне увагу дослідників. Та високо оцінювали його діяльність і відомі діячі. До прикладу, Іван Франко вважав Григорія Сковороду «цілком новим явищем в українській літературі з погляду освіти, широти поглядів і глибини думок».
Григорію Савичу не потрібні були слава й почесті, високі посади і багатства. Він вважав за щастя жити по совісті, залишатися самим собою, бути вільним і незалежним. Великий філософ обрав шлях втечі від світу зла й досягнення свободи духу. У спокусливі сіті заради «лакомства нещасного» Сковорода так і не дався. Він з повним правом заповів написати на своїй могилі: «Світ ловив мене, та не спіймав».
Підготовлено за матеріалами
Чернігівської ОУНБ ім. В. Г. Короленка
Людям із порушенням зору