05 липня 2013

Велика Вітчизняна війна і період німецько-фашистської окупації (05.09.1941-19.03.1943) стали для корюківчан суворим випробуванням. Корюківка була центром партизанського руху на Чернігівщині. Звідси почав свій шлях Чернігівський партизанський загін, партизанське з’єднання О.Ф. Федорова, постійно діяло партійне та комсомольське підпілля.

Уже в серпні 1941 р. було створено партизанський загін Корюківського району чисельністю 76 осіб (командир Ф.І.Коротков, комісар Й.І.Рудий). У вересні-грудні 1941 року загін дислокувався на території колгоспного господарства «Ніжинець» Андроницького лісництва, підтримуючи тісні зв’язки з населенням Корюківського району.

Наприкінці серпня 1941 року створено партизанський загін Холминського району (командир І.І.Водоп’ян, комісар І.І.Муравйов), що складався переважно з комсомольців та активістів району. Основним центром його дій були села Перелюб і Погорільці.

У вересні 1941 року почали діяти Перелюбський (командир О.П.Балабай) та Рейментарівський (командир Б.С.Туник) партизанські загони.

Ці невеликі загони народних месників згодом об’єдналися з обласним партизанським загоном, що був сформований у липні 1941 року під командуванням М.М.Попудренка (ІІ-го секретаря Чернігівського підпільного обкому КП(б)У). Протягом кількох днів до цього загону вступило 186 добровольців. У І-й половині серпня 1941 року загін перебував в урочищі Гулино, а в середині вересня перебазувався в Холминський район.

У районі Рейментарівка (нині село Корюківського району), де дислокувалися Рейментарівський, Холминський, Перелюбський, Корюківський партизанські загони, шляхом їх об’єднання було створено Чернігівський об’єднаний партизанський загін, командиром якого 17 листопада 1941 року став О.Ф.Федоров, комісаром — В.О.Єременко. Станом на 9 січня 1942 року загін налічував 450 чоловік.

У січні 1942 року корюківські та перелюбські партизани утворили 2-гу стрілкову роту обласного об’єднаного партизанського загону (командир О.П.Балабай, комісар Ф.І.Коротков).

28 липня 1942 року, згідно з директивою УШПР і Штабу партизанського руху Південно-Західного фронту, на базі Чернігівського обласного об’єднаного партизанського загону було створено партизанське з’єднання Чернігівської області (командир О.Ф.Федоров, комісар В.М.Дружинін). На початку 1943 року з’єднання налічувало 12 загонів загальною чисельністю 5462 чол.

Майже півроку дислокувалися федорівці в Клетнянських лісах, а в лютому 1943 року з боями повернулися в Єлінські ліси. Тут у березні 1943 року, згідно з розпорядженням УШПР, з’єднання було поділено на 2: на чолі з О.Ф.Федоровим і М.М.Попудренком.

11 березня 1943 року з’єднання О.Ф.Федорова розпочало рейд з-під Єліне Щорського району на Правобережну Україну і завершило його, йдучи здебільшого білоруською територією, 26 квітня. Особливою ударною групою під час рейду був Перелюбський партизанський загін. У зв’язку з відходом цього з’єднання, на окупованій території Чернігівської області була залишена група партизанів у кількості 300 осіб на чолі з М.М.Попудренком, на базі якої 9 березня 1943 року було організовано окремий партизанський загін імені Сталіна у складі трьох рот. 30 березня 1943 року на його базі створено партизанське з’єднання у складі чотирьох загонів (усього 600 осіб). Ядром його були партизанські загони Холминського та Корюківського районів (300 бійців). 10 липня 1943 року з’єднанню було присвоєно ім’я М.М.Попудренка.

Улітку 1943 року з’єднання вирушило у Волинську область (звідси і виникла назва – Чернігівсько-Волинське).

У квітні 1944 року партизанське з’єднання імені М.М.Поподренка налічувало 5 257 партизанів і вважалося одним з найбільших з’єднань, що діяли в роки війни на тимчасово окупованій ворогом території країни.

Після визволення області від фашистів з’єднання розформували.

У цілому на території Чернігівщини боролися з ворогом понад 20 тисяч партизанів, об’єднаних у декілька з’єднань та десятки загонів. У 1942- 1943 рр. партизани знищили 32 тис. гітлерівських солдат і офіцерів, зруйнували 63 км залізничних колій, підбили 136 ворожих танків, 797 автомашин, збили 7 літаків, потопили 34 пароплави і 22 баржі.

Саме активна партизанська діяльність стала причиною Корюківської трагедії — жорстокої розправи гітлерівців над жителями Корюківки 1-2 та 9-го березня 1943 року. У ці дні було знищено понад 6700 жителів, спалено 1290 дворів.

Більшість корюківчан, які воювали в партизанських загонах, продовжили боротьбу проти фашистів у рядах Червоної Армії. Загалом на фронтах Великої Вітчизняної війни воювали проти німецько-фашистських загарбників близько 10 000 жителів Корюківського району. Не повернулися з фронтів 7 454. На території Корюківщини загинуло цивільних громадян та військовополонених 8 392. Вивезено на каторжні роботи до Німеччини – 2 296 чоловік. Спалено 3 624 будівлі.

За виявлений героїзм у боях з ворогом 5 797 чоловік нагороджені орденами і медалями. Шість уродженців Корюківського району удостоєні почесного звання Героя Радянського Союзу.

Це — Більченко Феодосій Лукич (уродженець с.Домашлин,), Лучок Михайло Тихонович та Стрілець Федір Михайлович (уродженці с.Наумівка), Білий Данило Микитович (уродженець с.Самотуги), Дудко Федір Михайлович (уродженець м.Корюківка) та Бардаков Григорій Фокич (родом із с.Шишківка).


Віддаляючись від нас у часі, Велика Вітчизняна війна і виборена в ній перемога не відходять у небуття. Бойовий і трудовий подвиг людей воєнного покоління — взірець для всіх нас, заповіт берегти мир, зміцнювати злагоду в суспільстві, спільними зусиллями долати всі незгоди і будувати краще життя.

вапр
ууц
цуе
еку
паврва