04 січня 2009
НІЧ ПЕРЕД РІЗДВОМ...
Багато століть тому назад у небесах спалахнула Віфлеємська зоря, що віщувала прихід у світ Любові, Чистоти, Віри й Надії. Багато століть пройшло, але щороку відблиск цієї Зірки запалює в будинках різдвяні свічі, будячи в наших серцях Віру у Добро та Любов. А вранці прозорий дзвін оголосить про народження Христа, і в чистому голосі молитви, що летить угору, буде та ж сама Віра в Добро й Любов...
У християн усього світу світле свято Різдва Христова має теплий, зворушливий характер і є гарним сімейним святом, пронизаним атмосферою загальної злагоди й любові.
У цей день у домі панує мир, дружба, спокій і радість. Зі святковим настроєм люди зустрічають світле свято Різдва Христового.
У давні часи до Різдва готувалися заздалегідь. Усі господарські роботи мали закінчитись до настання святвечірнього дня.
До хати заносили необмолочений пшеничний чи житній сніп, що спеціально зберігали від часу обжинків. Його ставили на найпочесніше у хаті місце — під образами. Ялинка, прикрашена іграшками, увійшла в наш побут значно пізніше. Цей святковий сніп називали «дідом», «дідухом», «колядою», «колядником».
Потім господиня готувала стіл до вечері. Відповідно до стародавнього звичаю, стіл посипався сіном на згадку про вертеп і ясла, а потім уже покривався білосніжною скатертиною.
Помолившись і згадавши усіх покійних родичів, сідали до столу. 
Своєрідним сигналом до вечері була поява на небі першої зірки, яка сповіщала людям про велике чудо — народження Божого дитяти.
До дванадцятої години вечора їли тільки пісні страви, їх повинно бути 12. З-поміж них по всій Україні обов’язковими були узвар і кутя.
Продукти, з яких готувалася кутя, мають символічне значення. Зерно є символом воскреслого життя. Мед вважається символом здоров’я й благополучного побуту (солодкого життя). А мак символізує статок у родині. Вважають, що чим багатша (тобто смачніша й ситніша) кутя, тим кращим буде врожай і вищим статок у родині. Виходячи із цих міркувань, на Україні в переддень Різдва (у Святий вечір) кутю називали багатою й робили її дуже смачною.
Зовсім не так, як на Заході. Весело, широко : з різнобарвними гучними ярмарками, гулянками, катаннями на санях, колядками й рядженими.
Готуватися до колядування колядники починали заздалегідь: робили «різдвяну зірку», призначали звіздаря, який її носитиме, дзвонаря, котрий дзвонитиме дзвіночками, міхоношу, що збирає винагороду до спільної «казни», запрошували музикантів, а найголовніше, вибирали з-поміж себе старшого («тичину» або «березу»), який знає найбільше колядок і вміло керує всією «дружиною» колядників. Колядники носили із собою зображення Віфлеємської зірки й макетик вертепу (печери), де народився Ісус Христос, і співали колядки.
Колядки – це святкові пісні, примовки з побажанням щастя й благополуччя родинам, а також молитовні пісні, у яких прославлявся Ісус Христос.
Колядників прийнято обдаровувати не тільки грішми, але найчастіше смачною їжею – коржами із солодкою начинкою, цукерками, печивом, тістечками й пряниками. Як на сході, так і на заході України гарною та щасливою ознакою вважається, коли першим до хати на Різдво зайшов чоловік або хлопчик. Це гарантує, що наступний рік буде обов’язково вдалим і щасливим.
Свято Різдва Христова у древніх слов’ян було Святом зимового сонцестояння, коли день подовжується, а ніч стає коротшою. У цей час прокидається природа, починається її відродження. День зимового сонцестояння – «Коляда».
В інших країнах свої традиції. Та й Різдво у них в Європі відзначають по-своєму за іншим календарем, 25-го грудня, на два тижні раніше, ніж у нас.
Людям із порушенням зору