06 листопада 2008
Із сивої глибини віків бере початок наша мова. Шлях її розвитку – це тернистий шлях боротьби.
1720 рік – указ Петра І про заборону книгодрукування українською мовою.
1769 рік – видано розпорядження російської церкви про вилучення у населення України українських букварів та книг.
1775 рік – зруйновано Запорозьку Січ та закрито українські школи при полкових козацьких канцеляріях.
1862 рік – закрито українські недільні школи.
1863 рік – указ російського міністра Валуєва про заборону видання книжок українською мовою.
1884 рік – закрито всі українські театри.
1908 рік – уся культурна і освітня діяльність в Україні визнана царським урядом Росії шкідливою.
1914 рік – російський цар Микола ІІ ліквідує українську пресу.
1938 рік – сталінський уряд видає постанову про обов’язкове вивчення російської мови, що підтинає коріння мові українській.
1989 рік – видано постанову, яка закріплювала в Україні російську мову як офіційну загальнодержавну мову.
І нарешті…
1991 рік – прийнята державна програма реалізації української мови. У статті 10 Основного Закону України – Конституції – записано: «Державною мовою в Україні є українська мова».
Повинна жити мова, яка стала піснею в далекі часи Івана Вишенського і Григорія Сковороди, яка пролунала на весь світ піснями «Наталки Полтавки» Івана Котляревського та гостротою Шевченкового вірша.
Слово Тараса підхопили сини і дочки українського народу, збагатили та через випробування принесли в духовну скарбницю України.
Ми пишаємося іменами наших письменників, серед яких Марко Вовчок, Леся Українка, Іван Франко, Василь Стус, Василь Симоненко. Вони своєю творчістю виборювали право на існування мови.
Українська мова поряд із італійською, іспанською – одна з наймелодійніших і наймилозвучніших у світі. Нею можна висловити найрізноманітніші людські почуття, написати найскладніші наукові праці, її можна використовувати на рівні міжнародних відносин.
Людям із порушенням зору