Звичай святкувати Новий рік вперше з’явився в Месопотамії. На думку вчених, перший новий рік був відсвяткований у третьому тисячолітті до нашої ери. Традиція святкування Нового року була пов’язана з тим, що всі землеробські роботи починалися наприкінці березня, після того, як прибувала вода в Тигрі і Євфраті. Протягом 12 днів ходами, карнавалами, маскарадами і була ознаменована ця подія. Під час свята заборонялося працювати і вершити суди.

Поступово звичай святкувати Новий рік набував все більшого розмаху — іудеї, що перебували у вавілонському полоні, запозичили цю традицію, від них вона перейшла до греків, а вже від греків — до народів Західної Європи.

Коли Юлій Цезар ввів новий календар (зараз його називають юліанським), першим днем Нового Року стали вважати перший день січня.

У 1699 році Петро I видав указ про святкування Нового Року на європейський звичай — 1 січня. У ніч з 31 грудня 1699 року на 1 січня 1700 року Петро сам вийшов на Червону Площу і власноруч запустив у небо першу ракету, ознаменувавши початок святкового салюту. Новорічна ялинка, як символ свята, з’явилася в тому ж році.

Нові новорічні звичаї прижилися у слов’ян досить швидко, і багато старих обрядів — веселі карнавали, витівки ряджених, катання на санях, хороводи навколо ялинки — добре вписалися в ритуал зустрічі Нового року.