01 вересня 2016
- Пізнавальний – можливість дізнатися більше з історії рідного краю, спілкування з неповторною природою;
- Сезонний – здійснювати можна весною, влітку, восени;
- Уікендовий – провести один з вихідних разом з друзями або родиною, чи, просто, у гарному товаристві;
- Кільцевий – пропонується велопоїздка в один бік, здебільшого, грунтовою лісовою дорогою. Повернення – шляхом з твердим покриттям.
Організаційні питання:
• Велосипедний маршрут «Корюківка-Бреч-Корюківка» розрахований на 3 години.
• Обов’язково мати велотранспорт та відповідний одяг, взуття.
• Обід за потребою або вимогою (можливо у с. Бреч або у спеціальному місці у лісі).
Стартова точка: м. Корюківка, Корюківський історичний музей, екскурсія 40 хв.(вул. Зарічна,8).
Місто Корюківка, центр Корюківського району Чернігівської області. Роз¬ташоване у верхів’ї річки Бреч, ліва притока Снову (бассейн Десни), за 87 км від м. Чернігова, у північній частині області.
Засноване 1657 року козаками і переселенцями з Правобережної України. Назване по імені одного з першопоселенців козака Омеляна Карука і відоме було спочатку під назвою Каруківка.
Економічним ривком краю стало відкриття підприємцем Карлом Раухом цукрового заводу у 1858 р. Це стало початком розвитку великої цукрової мануфактури на теренах Корюківщини. Через 10 років російський підприємець Шубін викупив завод і в 1876 р., після реорганізації виробництва, запрацював цукрово-рафінадний завод. Продукція корюківських цукроварів славилася високою якістю, удостоїлася золотих медалей на всеросійській виставці у Москві (1882 р.) та на всесвітній виставці у Парижі (1900 р.).
На самому початку ХХ ст. цукрові заводи викупив фабрикант Л.І.Бродський (1848-1904) - власник Корюківських цукрових заводів з 1887 року, член Всеросійської організації цукрозаводчиків, відомий меценат.
За непокору і спротив німецьким загарбники 1, 2, 9 березня 1943 року в 1390 будинках розстріляли, заживо спалили майже 7 тисяч жителів. Страшнішої за масштабами трагедії серед населених пунктів України у Другій світовій війні не було. Про це навіть, з посиланням на документи, говорилось з представниками обвинувачення від СРСР на Нюрнбергському процесі 1945-1946 років.
Сучасна Корюківка - одне з перспективних міст Чернігівської області. Тут працює низка підприємств, найбільшими з яких є ПАТ «Слов’янські шпалери-КФТП» (побудоване на місці цукрово-рафінадного заводу). Продукція фабрики експортується до країн СНД та ЄС - країн Балтії, Польщі.
На території міста розташовані 13 пам’яток історії та культури. Серед них: Меморіал на честь героїчного опору жителів Корюківки німецьким загарбникам, Меморіальний комплекс на честь 1232 воїнів - земляків, які загинули у період Другої світової війни 1941 - 1945 років, Братська могила 80 жителям, розстріляним німецькими загарбниками у 1942 році, Група братських та поодиноких могил (14) учасників громадянської та німецько-радянської воєн 1918,1923,1941 - 1943 років.
Велопроїзд до мікрорайону Чорний хутір (м. Корюківка). Час руху – 15 хв. Зупинка та екскурсія – 20 хв.
Чорний хутір – це народна назва однієї зі східних окраїн Корюківки. В середині ХІХ ст. тут існував хутір Милорадовича - останнього власника Корюківки. Після відкриття цукрових заводів тут будували будинок управляючого, бараки для робітників, стайні, курник і т. ін. На початку 20-х рр. ХХ ст. діяла початкова школа. У радянські часи прокладено кілька вулиць, центральною з яких є вулиця Червонохутірська.
(Прямуючи до Чорного Хутора є можливість споглядання будинків, які зведені на початку ХХ ст.. для працівників цукрового заводу. Далі – будинки – управляючого цукровим заводом, казарми для козаків, які слугували охоронцями даного заводу, курник, конюшні).
Велопроїзд до мікрорайону Трудовик (колишнє село Корюківського району). Час руху – 15 хв. Зупинка та екскурсія – 10 хв.
Поселення належить до Корюківської міської ради.Тут проживає близько 80 чоловік. Центральною є вулиця Трудова, яка єдина з 4-х вулиць асфальтована. Біля села протікає річка Бречиця.
До колективізації село називалось Кабрелівка, а з самого початку існування відоме як Габрелівка. Заснував поселення вже відомий менський сотник Габріель Гуринович у 70-х рр. ХVІІ ст., який на річці Бречиці збудував греблю з млином. На хуторі налічувалось 5 селянських хат, що належали менській ратуші, тобто перебували у державній власності. Коли ж Гуринович продав свій млин переяславському полковнику Леонтію Полуботку, то останній автоматично заволодів і хутором. По ньому Габрелівкою володіли син – чернігівський полковник Павло Полуботок, онуки Андрій та Яків Полуботки. Разом з Корюківкою сільце мало спільних власників. У 1781 р. тут налічувалось 22 селянські двори. На Бречиці стояв панський млин з сукновальнею. Місцеві жителі як і корюківчани, в основному, заробляли на прожиття виготовленням дерев’яного посуду, возів, саней, коліс.
З кінця ХІХ ст. у селі діяла економія поміщика Юхима Смирнова: утримувались велика рогата худоба, свині, працював млин. Смирнову належало 1800 десятин землі. У маєтку працювали жителі навколишніх сіл. Сам поміщик жив неподалік – на хуторі Смирновщина.
За весь час свого існування поселення так і залишилось невеликим. На початку 30-х рр. ХХ ст. тут створено колгосп «Трудови», який і дав сучасну назву селу. Довгий час тут працювали клуб, магазин. Власної школи у селі ніколи не було, місцеві діти навчалися в Гуринівці та Корюківці. Сьогодні жоден заклад на території села відсутній. Працездатні жителі працюють у місті.
Велопроїзд до с. Бреч. Час руху – 40 хв. Зупинка та екскурсія – 1 год.
Бреч заснував пан Максимович на початку ХІХ ст. Насправді ж Бреч поселив, як слободу Володимирівку, бунчуковий товариш Василь Полоницький, вихідець з Правобережної України у 1710 році. Поселятись тут мали литвини – переселенці з Білорусі.
У середині ХІХ ст. неподалік Бречі (т. зв. Руська Бреч – нині вул. Лісового) з’являється поселення Бреч Єврейська (нині вул. Шкільна). Заселили її 18 єврейських родин, попередньо викупивши частину землі у Полоницьких. Землю вони майже не обробляли, а здавали її в оренду місцевим селянам. Самі ж займалися ремеслом і торгівлею. Мали власний храм – синагогу. Згодом два поселення злилися в одне – деревню (сільце) Бреч. Наприкінці ХІХ ст. тут проживало 476 чоловік. Значна частина землі належала панам Максимовичам, місцевим землевласникам Семеновим та Левіним. Через малоземелля і безземелля багато селян працювали у панських економіях на хуторах Бешківці, Кабрелівці та на цукрових заводах у Корюківці.
З 2006 р. почало освоювати ТОВ «ПГ Бреч». Нині воно утримує значне кінне господарство, готельно-туристичний комплекс (до послуг: проживання в соснових котеджах та комфортних номерах; харчування в ресторані «Сільвер» з морською тематикою; широкий спектр СПА-програм та процедур, сауна, хаммам; уроки верхової їзди, прогулянки на кареті, кінні показові виступи та змагання; організація риболовлі та полювання; прокат снігоходів, лиж, ковзанів, квадро циклів, велосипедів). Збудовано Михайлівську церкву.
У центрі села знаходиться братська могила 13-ти радянських воїнів загиблих восени 1943 р. Неподалік села у південно-західному напрямі знаходиться занедбане єврейське кладовище.
Повернення до стартової точки маршруту здійснюється шляхом з твердим покриттям. Можливий заїзд на територію майбутнього Музейно-меморіальний комплексу пам’яті жителів населених пунктів України, знищених німецькими окупантами, а також, вшанувати пам’ять 80 мирних жителів, розстріляних німцями у лютому 1942 року.
Людям із порушенням зору
